Генетичні поліморфізми після реконструкцій лицевого черепа

У березневому випуску міжнародного наукового журналу Journal of Osseointegration and Oral Rehabilitation (2025, том 17, №1) опубліковано результати дослідження, виконаного мультидисциплінарною групою науковців, до якої увійшли співробітники Кафедри щелепно-лицевої хірургії та сучасних стоматологічних технологій ІПО НМУ ім. О.О. Богомольця. Першим автором роботи виступає асистент Кафедри Аліна Буднікова, а також у співавторстві — асистент Олександр Шпачинський і завідувач Кафедри, професор Андрій Копчак. У дослідженні також взяла участь проф. Лариса Натрус з Кафедри сучасних технологій медичної діагностики та лікування.

Про що йдеться у дослідженні?

Робота присвячена вивченню ролі генетичних факторів у розвитку ускладнень після реконструктивних операцій на кістках лицевого черепа з використанням аутотрансплантатів. У фокусі — пацієнти, яким виконували заміщення дефектів щелеп або аугментацію альвеолярних відростків з використанням власної кісткової тканини. Попри високий рівень хірургічної техніки, у значної частини пацієнтів спостерігалися ускладнення — інфекції, відторгнення трансплантатів, надмірна резорбція тощо.

Автори звернули увагу на генетичну детермінованість цих процесів. Зокрема, досліджено 16 генів, що беруть участь у регуляції ремоделювання кісткової тканини, серед яких — RANKL, ESR1, TNFRSF11B, COL1A1 та інші. Аналіз виконували методом ПЛР у реальному часі.

Основні результати

У понад 30% пацієнтів були виявлені післяопераційні ускладнення. Статистично достовірно вищий ризик ускладнень асоціювався з наявністю поліморфізмів у генах:

RANKL [rs9594738] — OR=6.1,

RANKL [rs9594759] — OR=6.1,

ESR1: -397 T>C — OR=13.5.

Ці поліморфізми пов’язані із сигнальним шляхом RANK-RANKL-OPG, який відіграє ключову роль у регуляції активності остеокластів і ремоделюванні кістки.

Практичне значення

Визначення вказаних генетичних маркерів може допомогти у створенні персоналізованих протоколів передопераційного обстеження та прогнозування ризику ускладнень. Впровадження таких підходів дозволить:

• зменшити ймовірність післяопераційних ускладнень,
• удосконалити підбір типу трансплантату,
• підвищити ефективність кісткової регенерації.

Однак, як підкреслюють автори, для впровадження методик у широку клінічну практику необхідні масштабні багатоцентрові дослідження з участю пацієнтів різних етнічних груп.

Повний текст статті доступний за посиланням.