Матеріал HBL про виклики щелепно-лицевої хірургії в Україні

Шведськомовне фінське видання Hufvudstadsbladet (HBL) опублікувало матеріал про те, як співробітники Кафедри на клінічній базі в Київській обласній клінічній лікарні надають хірургічну допомогу військовим із тяжкими пораненнями обличчя в Україні. Це погляд ззовні на те, як війна створила нову «епідеміологію травми» і як українська медицина відповідає на виклики, що потребують високої спеціалізації, ресурсу та командної роботи.

Іноді до нас привозять солдатів зовсім без обличчя. Ми завжди робимо абсолютно все, що можемо. Яким би безнадійним це не виглядало, – цитує видання Олександра Васильєва, голову Центру патології голови та шиї КОКЛ.

Війна, яка залишає слід на обличчі

У статті описано випадок 31-річного підполковника, який зазнав поранення внаслідок ракетного удару поблизу позицій під Запоріжжям. Він втратив одне око й отримав масштабне ушкодження м’яких тканин та кісткових структур обличчя; вижив значною мірою через збіг обставин і швидку евакуацію. Автори наголошують: сучасні ураження обличчя часто пов’язані з вибуховими та уламковими травмами під час ракетних/артилерійських атак, зокрема коли вражаючі елементи розлітаються в просторі та «збирають» обличчя як найменш захищену ділянку.

Окремо в матеріалі пояснюється, що касетні боєприпаси містять уламки та призначені для максимальної шкоди людям, і саме такі механізми часто дають складні комбіновані дефекти обличчя.

«Невидимі» наслідки: сором, ізоляція, бар’єри

Окрім суто медичного аспекту, HBL приділяє увагу соціальним наслідкам травм обличчя. У тексті підкреслюється, що частина ветеранів уникає дзеркала та навіть не хоче виходити в магазин через сором і страх реакції оточення. Такі переживання посилюються, якщо первинна допомога була виконана не профільними спеціалістами, а наслідки фіксації/ушивання призводять до стійкої асиметрії, порушення мови й харчування.

Цей акцент важливий і для медичної спільноти, і для суспільства загалом: реконструкція обличчя – це не лише «косметика». Це відновлення базових функцій (дихання, харчування, мовлення), відчуття власної гідності та повернення людини до соціального життя.

– Є ветерани, які уникають дивитися на себе в дзеркало і які навіть не хочуть іти до магазину. Їм соромно через те, як вони виглядають. Коли ми їх оперуємо, ми допомагаємо їм знову стати частиною суспільства, – каже Олександр Васильєв.

Реконструкція – це шлях, а не одна операція

Одна з ключових думок матеріалу: лікування таких травм майже завжди етапне. Операцій може бути декілька, і вони розтягуються на місяці та роки – залежно від обсягу дефекту, стану тканин, інфекційних ризиків, потреб у протезуванні, стоматологічній реабілітації та психологічній підтримці.

HBL також підкреслює, що повноцінна хірургія обличчя потребує ресурсних центрів, де є умови для складних втручань, а рішення ухвалюються не одноосібно, а колегіально. У матеріалі згадується формат обговорення плану лікування консиліумом із кількох десятків лікарів і командна робота під час складних операцій.

Окремо підкреслено, що тривалість реконструктивних втручань часто становить 8-10 годин, а у складних випадках одночасно працюють два хірурги. Це ще раз пояснює, чому такі операції не можуть бути «одним швидким рішенням» і чому система реабілітації має бути продовженням операційної, а не окремим епізодом.

Функція перш за все: приклад із щокою та наступним відновленням зубів

У статті наведено показовий приклад пораненого військового, якому первинно ушили рану щоки, але тканини зрослися неправильно. Наслідок – порушення мови та харчування: під час пиття рідина витікала з рота. Після корекційного втручання команда планує наступний етап: відновлення зубів та повноцінну стоматологічну реабілітацію. Це класична логіка сучасної реконструкції: «закрити дефект» недостатньо. Потрібно відновити анатомію настільки, щоб працювала функція, а далі забезпечити протезування, прикус, жування і зрештою якість життя.

Людський вимір і довіра до українського досвіду

Важливий меседж матеріалу – визнання того, що українські фахівці накопичили унікальний досвід через масштаб травм. У статті описано позицію пацієнта, який відмовився від пропозиції лікування за кордоном, аргументуючи це просто: він хоче, щоб його оперував лікар, який щодня працює з бойовою травмою, а не стикається з такими випадками вперше. Також згадується про зростання потоку пацієнтів і про те, що українські хірурги читають лекції у провідних університетах світу та беруть участь у міжнародних конференціях.

Чому такі матеріали важливі

Кафедра щелепно-лицевої хірургії НМУ ім. О.О. Богомольця дуже цінує подібні публікації у міжнародних виданнях, тому що вони сприяють налагодженню комунікації з лікарями Європи і світу. Це сприяє розвитку навчання, обміну протоколами та технологіями.

Оригінал статті