Трансформації в наданні щелепно-лицевої допомоги під час COVID-19 та війни

У міжнародному науковому журналі Polski Merkuriusz Lekarski (Polish Medical Journal) опубліковано статтю «Maxillofacial surgical care transformation during COVID-19 and war in Ukraine: Hospital experience», присвячену змінам у роботі щелепно-лицевої служби в умовах двох масштабних викликів — пандемії COVID-19 та повномасштабної війни.

Авторами дослідження стали доцент Кафедри щелепно-лицевої хірургії НМУ ім. О.О. Богомольця Роман Паливода, завідувач відділення щелепно-лицевої хірургії КНП «Київська обласна клінічна лікарня №1», аспірант Кафедри Олександр Васильєв та лікар цього відділення Філіп Пузиревич.

Шість років роботи в умовах постійних змін

Дослідники проаналізували діяльність відділення щелепно-лицевої хірургії КНП «Київська обласна клінічна лікарня №1» упродовж 2019–2024 років. Оцінювали кількість госпіталізацій, частку ургентних пацієнтів, структуру захворювань і травм, а також види виконаних оперативних втручань.

У середньому у відділенні щороку проходили лікування 1095 пацієнтів. Найменше госпіталізацій зареєстровано у 2022 році — 886, тоді як у 2024 році їхня кількість зросла до 1224. Частка ургентних госпіталізацій коливалася від 23,5% до 57,1%. Найвищою вона була у 2021 році, коли через протиепідемічні обмеження робота відділення значною мірою зосереджувалася на невідкладній допомозі.

Під час пандемії у відділенні було запроваджено спеціальний алгоритм приймання пацієнтів із тестуванням на SARS-CoV-2, тимчасовою ізоляцією до отримання результатів ПЛР-дослідження та використанням засобів індивідуального захисту. Попри обмеження, пацієнтам продовжували надавати необхідну спеціалізовану допомогу, зокрема виконували розкриття абсцесів і флегмон, остеосинтез кісток лицевого черепа та інші ургентні втручання.

Які патології переважали

Найбільшу частку в структурі клінічної роботи становили гнійно-запальні процеси м’яких тканин щелепно-лицевої ділянки — 23,6%. Це свідчить про значну поширеність одонтогенних інфекцій і постійну потребу в невідкладній хірургічній допомозі.

Травматичні ушкодження кісток лицевого черепа становили 16%, новоутворення щелепно-лицевої ділянки — 15,5%, ретенція та дистопія зубів — 8,9%, а запальні процеси верхньощелепної пазухи одонтогенного походження — 6,2%.

Загалом за шість років було проаналізовано 6500 випадків захворювань і оперативно-діагностичних втручань.

Водночас кількість пацієнтів із травматичними ушкодженнями зменшилася з 308 випадків у 2019 році до 94 у 2024 році. Автори пов’язують це передусім зі змінами маршрутів пацієнтів і концентрацією травматологічної допомоги в окремих спеціалізованих центрах, а не зі зменшенням актуальності проблеми травм обличчя.

Від невідкладної допомоги — до високотехнологічної реконструкції

Однією з важливих тенденцій стало відновлення хірургічної активності після її тимчасового зниження у 2020–2022 роках. У 2024 році загальна кількість захворювань та оперативно-діагностичних процедур фактично повернулася до рівня 2019 року.

Особливо помітно розширився напрям реконструктивної хірургії. Кількість таких операцій зросла з 24 у 2019 році до 93 у 2024 році. Кількість втручань із пластики м’яких тканин збільшилася з 18 до 71, а операцій із кістковою аутотрансплантацією та аугментацією — із 17 до 37.

Із 2022 року у клінічну практику було впроваджено мікросудинну трансплантацію тканин. За три роки виконано 23 такі операції. Розвиток цього напряму безпосередньо пов’язаний зі збільшенням кількості складних дефектів і деформацій, зокрема наслідків високоенергетичних та вогнепальних ушкоджень щелепно-лицевої ділянки.

Трансфер технологій у клінічну практику

У роботі відділення поєднуються традиційні методи щелепно-лицевої хірургії та сучасні технології. Серед упроваджених напрямів автори називають:

• артроцентез та артроскопію скронево-нижньощелепного суглоба,
• сіалоендоскопію і стентування вивідних проток великих слинних залоз,
• ортогнатичну хірургію,
• ендопротезування СНЩС індивідуалізованими титановими конструкціями,
• реконструкцію лицевого нерва,
• пересадку вільних комплексів тканин із відновленням їхнього кровопостачання, а також
• реконструкцію кісткових дефектів за допомогою пацієнт-специфічних імплантатів.

Окреме місце посідають технології CAD/CAM, які застосовують для комп’ютерного планування операцій, виготовлення індивідуалізованих титанових імплантатів, орбітальних пластин із PEEK, резекційних напрямників та остеотомічних шаблонів.

Саме трансфер наукових розробок і технологічних інновацій у клінічну практику дав змогу розширити можливості лікування пацієнтів зі складними дефектами та деформаціями, поєднуючи невідкладну допомогу з повноцінною функціональною та естетичною реабілітацією.

Значення дослідження

Отримані результати демонструють, що щелепно-лицева служба здатна адаптуватися до критичних змін за умови правильної організації роботи, визначення пріоритетних клінічних напрямів та впровадження сучасних технологій.

Особливого значення набуває концентрація ресурсів на патологіях, які переважають у структурі звернень: гнійно-запальних процесах, вогнепальних і мінно-вибухових ушкодженнях, посттравматичних дефектах та складних реконструктивних випадках.

Автори наголошують, що подальша трансформація щелепно-лицевої служби України має включати модернізацію інфраструктури, підвищення кваліфікації медичних працівників, розвиток цифрових і пацієнт-специфічних технологій, удосконалення фінансування та створення ефективних моделей маршрутизації пацієнтів. Реалізація цих заходів має сприяти підвищенню якості й доступності допомоги, раціональному використанню кадрових ресурсів і зростанню задоволеності пацієнтів.

Дослідження опубліковане у виданні Polski Merkuriusz Lekarski, 2026, том 54, №3, сторінки 320–325.