Променеві ураження слинних залоз

Стаття вийшла в Українському радіологічному та онкологічному журналі (т.31, %1, 2023) і називається “Сцинтиграфія з 99mTc-пертехнетатом у діагностиці променевих уражень слинних залоз після лікування папілярної карциноми щитоподібної залози”.

Під впливом іонізуючого випромінювання уражуються всі елементи структури залози: ацинуси, протоки, мікроциркуляторне русло тощо. У слинних залозах виникає запальна реакція, яка веде до фіброзу паренхіми залоз і, як наслідок, до зниження слиновиділення. Змінюється характер слини, вона стає в’язкою, а її іонний склад змінюється; захисні та очисні властивості слини суттєво знижуються. В результаті, в порожнині рота хворого створюються умови для зростання кількості мікроорганізмів, а також для розвитку і прогресування радіомукозиту. Деякі авторі розглядають вплив радіоактивного йоду як пусковий механізм розвитку таких ускладнень, як: втрата чи порушення смаку, розвиток ксеростомії, порушення роботи шлунково-кишкового тракту, захворювання зубів та пародонту.

При цьому, поширеність та вираженість клінічних проявів радіаційного ураження слинних залоз є дуже варіативною. За різними даними, від 2 до 67% пацієнтів, що проходили терапію радіойодом, відзначають розвиток гострого та хронічного променевого сіалоаденіту. У 11–65% пацієнтів формуються ознаки хро- нічного сіалоаденіту, що проявляється вираженою функціональною недостатністю та формуванням стійкої ксеростомії.

В основу дослідження лягли клінічні результати обстеження 30 пацієнтів (3 чоловіки та 27 жінок), середній вік – 41,5±11,6 роки, прооперованих в Державній установі «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України» з приводу високодиференційованої карциноми щитоподібної залози за період з 2015 по 2021 р.

Ступень і характер функціональних порушень великих слинних залоз, що виникали у пацієнтів після радіойодотерапії досліджувалися методом сіалосцинтиграфії з 99mTc-пертехнетатом. Також дослідники ставили за мету визначити чинники, що впливали на вираженість порушень.

Результати сцинтиграфії виявили порушення секреторної та екскреторної функції слинних залоз у всіх обстежених хворих. Вираженість порушень загалом була більшою в привушних залозах, але водночас в окремих спостереженнях відзначали переважне ураження підщелепних залоз.

Для вибірки була характерна виражена асиметрія, індивідуальна і топографічна варіативність ступеня ураження залоз. Крім того, кількість залоз із ознаками зниженої функції слиноутворення та/або слиновиділення була різною (від 1 до 4). У частини хворих на тлі зниження або повної втрати секреторної та/або екскреторної функції однієї чи декількох з них, в інших залозах виникали компенсаторні зміни, що проявлялися збільшенням коефіцієнтів секреції та екскреції із виходом за верхню межу норми. Згідно з отриманими даними, більш ефективно компенсувалися порушення секреції та концентрації слини, порівняно із зниженням екскреторної функції. Ці компенсаторні механізми виявлялися неефективними у значної кількості пацієнтів, що проявлялося в зниженні секреторної та концентраційної здатності всіх великих слинних залоз.

У пацієнтів із клінічними ознаками хронічного променевого сіалоаденіту після терапії радіоактивним 131I відзначалися глибокі розлади секреторної, екскреторної та концентраційної функцій великих слинних залоз, що мали значну індивідуальну і топографічну варіативність: кількість слинних залоз із ознаками функціональної недос- татності варіювала від 1 до 4, а у частини хворих на тлі зниження або повної втрати секреторної та/або екскреторної функції однієї чи декількох з них, в інших залозах виникали компенсаторні зміни, що проявлялися збільшенням коефіцієнтів секреції та екскреції, із виходом за верхню межу норми.

Ознаки декомпенсації проявлялися в зниженні секреторної та концентраційної здатності всіх великих слинних залоз були більшими для коефіцієнта екскреції – 50,0±4,6% пацієнтів, у порівнянні зі зниженим коефіцієнтом секреторної активності – 30,0±4,2% пацієнтів та коефіцієнтом концентрації – 20,8±3,7% пацієнтів. Екскреторна функція слинних залоз страждала найбільшою мірою, медіанне значення коефіцієнта екскреції склало 0,690 (0–0,855) (норма 0,99–1,02). Медіанне значення коефіцієнта секреції знижувалося до 1,015 (0,630–1,2) (норма 1,21–1,26). Характер і вираженість зміни індексів сіалосцинтиграфії не залежали від стадії основного захворювання і дози застосованого 131I.

Співавторами статті виступили завідувач Кафедри професор Андрій Копчак, завідувачка відділення радіонуклідної діагностики ДУ “Інститут серця МОЗ України”
Ірина Новерко, завідувач відділення радіонуклідної діагностики ДУ “НАціональний інститут нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова НАМНУ” д.мед.н.
Сергій Макеєв.