Співробітники Кафедри щелепно-лицевої хірургії НМУ ім. О.О. Богомольця Андрій Копчак, Олег Голубченко та Тетяна Павличук провели перший етап реабілітації пацієнта із синдромом Нагера. Команда встановила два дистрактори на нижню щелепу. Вони мають збільшити лінійні розміри щелепи та створити простір для м’язів язика і дна порожнини рота. Очікуваний результат – видалення трахеостоми та відновлення самостійного дихання через рот і ніс.
Синдром Нагера (акрофаціальний дизостоз) – рідкісне генетичне захворювання. Його описали F. Nager і J. de Reynier у 1948 році. Синдром поєднує щелепно-лицьовий дизостоз із вадами розвитку променевої кістки та перших пальців кистей. У світі описано близько 200 випадків. Найчастіше синдром виникає спорадично через мутації в гені SF3B4.
Для синдрому Нагера характерні:
Лікарі встановлюють діагноз на основі:
Головна загроза для новонароджених і немовлят – порушення дихання та харчування. Недорозвинена нижня щелепа зменшує простір у ротоглотці. Язик зміщується дозаду і частково перекриває дихальні шляхи. Дитині стає важко дихати й ковтати.
У перші місяці життя частині пацієнтів потрібно встановити трахеостому, щоб зберегти життя. Водночас трахеостома підвищує ризик інфекційних ускладнень, формування стриктур трахеї та розвитку ларингомаляції.
На першому етапі лікування команда щелепно-лицевих хірургів прагне:
Це складне завдання. Воно не має одного універсального рішення. Перспективним методом вважають дистракційний остеогенез, який дає змогу поступово збільшувати кісткові розміри.
Лікування пацієнтів із синдромом Нагера починається з раннього дитячого віку. Його проводять командно. До процесу залучають ортопедів, щелепно-лицевих хірургів, отоларингологів, торакальних хірургів та інших фахівців.
Мультидисциплінарна команда надала допомогу бійцю Збройних сил України, що втратив вушну раковину в результаті бойового поранення
Для видалення уламків застосовувалися портативний металошукач і медичний магніт
В результаті операції, що тривала близько 6 годин, вдалося не лише видалити новоутворення, а й відновити контур обличчя, прикус, функцію суглоба, жування і ковтання
Під час війни на клінічні бази Кафедри продовжують звертатися пацієнти із захворюваннями щелепно-лицевої ділянки, які потребують високоспеціалізованої допомоги