Нове дослідження з субантральної аугментації

На Кафедрі продовжують  досліджувати субантральну аугментацію. Чергова публікація з цієї теми присвячена класифікації дефектів дна верхньощелепної пазухи і клінічним рішенням для кісткової аугментації та дентальної імплантації у складних клінічних умовах.

Кафедра щелепно-лицевої хірургії та сучасних стоматологічних технологій ІПО НМУ ім. О.О. Богомольця повідомляє про вихід у Journal of Oral Medicine and Oral Surgery (Scopus, Q3) чергової роботи колективу авторів за участю співробітників Кафедри: Артема Артемчука (аспірант), Бекіра Османова (асистент, доктор філософії) та Юрія Чепурного (професор, д.мед.н., в.о. завідувача Кафедри).

Що саме вивчали автори

Метою було охарактеризувати анатомію дефектів дна пазухи, запропонувати топографо-анатомічну класифікацію та пов’язати тип дефекту з рекомендованою хірургічною тактикою (транс-crestal чи латеральний підхід; одноетапна чи двоетапна імплантація). Для морфометричного аналізу автори використовували КТ/КЛКТ-дані та програмне забезпечення Mimics Medical 23.0 з оцінкою площі дефекту, його мезіо-дистального та вестибуло-орального розмірів і залишкової висоти кістки (RBH). Критеріями класифікації були розмір, поширеність і цілісність кісткових стінок дефекту.

Ключові результати та практичні наслідки

• Розподіл за типами дефектів. Найчастішими були дефекти типу I – 37,4% (невеликі, обмежені чотирма стінками), тоді як тип IV – 18,6% (обширні, з вираженою втратою стінок).
• Вибір хірургічного підходу. Для типів I-II зазвичай доцільні трансcrestal-синусліфт і одночасна імплантація; типи III–IV частіше потребують латерального доступу з етапністю (спершу аугментація, далі — встановлення імплантатів).
• Морфометрія для планування. Деталізований вимір площі дефекту, горизонтальних розмірів і RBH дає змогу стандартизувати передопераційне планування та прогнозувати первинну стабільність і ризики ускладнень.

Додаткові спостереження

У статті наведено алгоритм прийняття рішень, що співвідносить тип дефекту з технікою підняття дна пазухи й етапністю імплантації — корисний інструмент для уніфікації тактики в «складних» задньомаксилярних випадках.

Продемонстровано приклади топографічних схем дефектів та узагальнені етіологічні зрізи (матеріал містить, зокрема, ілюстративні діаграми та розподіли; згадується вибірка 91 дефект у відповідних підрозділах/ілюстраціях).

Чому це важливо

Попри великий масив досліджень щодо субантральної аугментації, клінічні сценарії з дефектами дна пазухи залишаються зоною підвищеного ризику та неоднозначних рішень. Запропонована авторами класифікація й алгоритмізація допомагають персоналізувати хірургічну тактику, вибір обсягу кісткової пластики та час імплантації, що підвищує передбачуваність та безпеку лікування у задньому відділі верхньої щелепи.

Посилання