Дмитро Філоненко розповідає про складний процес відновлення облич українських військових після важких травм, зокрема мінно-вибухових поранень, а також про особливості ектопротезування і виклики, що стоять перед лікарями.
Війна в Україні продовжується, і тому точної статистики немає. Проте, за даними поточної роботи, близько 30% всіх поранень стосуються щелепно-лицевої ділянки, голови та шиї. Це значно більше, ніж під час попередніх воєн. Сучасні засоби захисту ефективно захищають більші частини тіла, залишаючи відкритими саме обличчя і шию. З цих 30% близько 12% припадає на випадки, що потребують втручання нейрохірургів, а решта — це робота щелепно-лицевих хірургів. Серед поранень, з якими доводиться працювати, приблизно 6-8% припадають на пошкодження очей, де необхідна співпраця з офтальмологами.
Основний тип поранень, що виникають під час війни, — це мінно-вибухові травми. Вони мають специфічний характер, оскільки зазвичай супроводжуються великими дефектами тканин, інфекціями і високоенергетичними ушкодженнями. До війни подібні травми зустрічалися переважно при дорожньо-транспортних пригодах, але й тоді вони мали меншу складність. Сьогодні ж можна говорити про «епідемію» мінно-вибухових поранень. Часто ці ушкодження унікальні через свій характер, і кожен випадок вимагає індивідуального підходу.
Ці травми не можуть бути порівняні з ушкодженнями, які отримують у ДТП або в цивільному житті. Такі травми можна назвати неймовірним збігом обставин, проте війна приносить такі пошкодження у значних кількостях. До війни складні травми обличчя рідко зустрічалися. Але зараз ситуація інша.
Військові пацієнти проходять кілька етапів лікування. Спочатку їхній стан стабілізують на етапах евакуації відповідними спеціалістами. Потім, коли завершена евакуація і поранений стабілізований, настає етап реконструкції. Саме тоді підключаються щелепно-лицеві хірурги та стоматологи-ортопеди, які займаються відновленням структури та зовнішнього вигляду обличчя.
Щелепно-лицева хірургія не займається стабілізацією стану пацієнта — це робота інших фахівців. Після стабілізації лікарі працюють над відновленням вигляду і функцій обличчя, де неможливо обійтися без індивідуального підходу. Наприклад, пацієнт може звернутися вже після операцій, коли втрачено ніс, вухо або частину щелепи. Цей етап вимагає особливої уваги до деталей.
Екзопротезування — це процес створення зовнішніх протезів для відновлення втрачених частин обличчя. Протези можуть бути виготовлені для носа, вуха або навіть ока, хоча штучне око, звісно, не може повернути зір. Головна мета екзопротезів — соціалізація пацієнтів, допомога їм у поверненні до нормального життя. Протези виготовляються з матеріалів, таких як силікон, і можуть кріпитися за допомогою магнітів або спеціальних фіксаторів.
Приклади з практики свідчать про важливість цього процесу. Один із пацієнтів втратив ніс через онкологічну хворобу. Коли лікар попросив його знайти старі фотографії, пацієнт зміг надати лише фото з паспорта, зроблене багато років тому, коли йому було 40. Зараз йому понад 60, і зрозуміло, що форма носа змінилася. У результаті, дружина пацієнта допомогла вибрати форму, що найбільше відповідала його теперішньому вигляду.
Також був випадок, коли пацієнтка, яка втратила ніс через злоякісну пухлину шкіри, потребувала протеза. Злоякісна пухлина призвела до видалення частини обличчя, і реконструкція хірургічними методами була неможливою. Тому екзопротезування стало єдиним виходом.
Процес відновлення обличчя після таких травм є командним зусиллям. Щелепно-лицеві хірурги співпрацюють з нейрохірургами, офтальмологами та пластичними хірургами, щоб забезпечити максимальний результат для пацієнта. Важлива чітка комунікація між різними спеціалістами. Співпраця дозволяє забезпечити не лише естетичне відновлення, але й функціональне.
Проте найбільшою проблемою є саме комунікація між різними спеціалістами. Випадки бувають складними, і для досягнення успіху необхідно, щоб усі лікарі діяли узгоджено. Наприклад, при роботі з пацієнтом, який втратив око, важливо, щоб щелепно-лицевий хірург і офтальмолог працювали разом. Вони доповнюють один одного задля отримання оптимального результату.
Основна функція екзопротезування — це допомога пацієнтам повернутися до нормального життя. Хоча штучне око не бачить, а штучне вухо не завжди поліпшує слух, ці протези дозволяють людям почуватися комфортно у соціальному середовищі. Багато пацієнтів зізнаються, що без таких протезів вони не наважуються вийти на вулицю.
Наприклад, один із пацієнтів, який втратив вухо, після операції пролежав у лікарні близько тижня. Він міг покинути лікарню наступного дня, але залишався через страх показатися на вулиці без вуха. Тільки після встановлення протеза він зміг наважитися вийти з лікарні. Це показує, наскільки важлива естетика та впевненість у собі для таких пацієнтів.
Ще один випадок стосується військового, якому було зроблено протез носа. У процесі створення пацієнт жартував: «Зробіть мені менший ніс, ніж був». Це показує, що, навіть у складних обставинах, естетичні питання залишаються важливими для пацієнтів.
Протези кінцівок є більш стандартизованими, і їх фінансування покривається державними програмами. Проте екзопротези для обличчя унікальні і виготовляються індивідуально для кожного пацієнта, що робить їх вартість значно вищою. Для військових пацієнтів фінансування часто забезпечують волонтерські організації, благодійні фонди, і лікарі іноді використовують власні кошти для допомоги.
Так, деякі протези, виготовлені для пацієнтів, фінансувалися за рахунок благодійних організацій або волонтерських ініціатив. Проте створення державної програми для такого роду протезування є викликом, оскільки неможливо стандартизувати процес і розрахувати точну вартість.
Однією з головних задач є розробка чіткого алгоритму дій, що дозволить спростити процес екзопротезування і зробити його більш систематизованим. Сьогодні багато що залежить від окремих спеціалістів, а це не завжди правильно. Створення системи, де кожен етап був би чітко регламентований, дозволить зменшити залежність від людського фактору і покращити якість надання допомоги пацієнтам.
Наразі в Україні не так багато фахівців у галузі екзопротезування. Проте робота продовжується, і обмін досвідом з міжнародними колегами допомагає вдосконалювати методики та підходи до протезування.
Операція проводилася на базі Відділення мікросудинної, пластичної та відновлювальної хірургії Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова
Вперше в Україні хірурги Кафедри щелепно-лицевої хірургії ІПО НМУ ім. О.О. Богомольця імплантували 3D-друковану вилицеву кістку з гідроксиапатиту військовому з вибуховою травмою
Операція значно пришвидшує ортодонтичне лікування, при цьому пацієнт зберігає всі власні зуби
Ботулотоксин А (БТА) успішно застосовують не лише в пластичній хірургії, та косметології, а і для корекції овалу обличчя при гіпертрофії жувальних мязів
